Родился 10 июля 1953-го года.
Воспитанник ДЮСШ-6 Одессы.
Выступал на позиции полузащитника за Черноморец (Одесса, СССР)-1968-1972 (52 матча-9 голов в первой лиге), Динамо (Киев, СССР)-1973-1984 (304 матча-57 голов), Торпедо (Москва, СССР)-1985-1986 (37 матчей-2 гола), Металлист (Харьков, СССР)-1987-1988 (36 матчей-4 гола), КТП-85 Кеми (Финляндия)-1988-1990, ВанПа (Вантапалло, Финляндия)-1990 (12 матчей).
Был капитаном киевского Динамо.
Чемпион СССР-1974 (29 матчей-5 голов), 1975 (25 матчей), 1977, 1980 и 1981 (29 матчей-10 голов).
Серебряный призер чемпионата СССР-1982 (21 матч-3 гола).
Бронзовый призер чемпионата СССР-1979 (26 матчей-5 голов).
Обладатель Кубка СССР-1974, 1978, 1982, 1986 (1 матч-1 гол в розыгрыше, не играл в финальном матче) и 1988.
Финалист Кубка Федерации футбола СССР-1987.
В еврокубках провел 50 матчей-14 голов.
Обладатель Кубка кубков-1975.
Обладатель Суперкубка Европы-1975.
Член клуба Григория Федотова (для игроков забивших 100 голов)-101 гол.
Вошел в списки лучших игроков чемпионата СССР-1975, 1976, 1977, 1978, 1979, 1980, 1981 и 1982.
За сборную СССР (1974-1983) провел 49 матчей-8 голов.
Леонид Буряк
В «Динамо» Киев (1973-1984 гг.). Стал одним из самых титулованных игроков в истории клуба. Пятикратный чемпион СССР, четырехкратный обладатель Кубка Советского Союза, Кубка кубков и Суперкубка УЕФА. В общем сложности сыграл за «Динамо» 408 матчей, забив в них 82 гола.
Кстати, о голах. Сам Буряк одним из самых памятных для себя называет тот, который он провел в ответной полуфинальной встрече Кубка кубков-1975 в ворота «Эйндховена». Еще бы! — ведь тогда он отличился ударом головой, что было для него большой редкостью. Головой дирижер динамовских атак все же в основном думал, и решения порой принимал просто виртуозные. Сколько голевых передач партнерам раздал — и не сосчитать...
Леонид Буряк атакует...
Александр Чивадзе ("Динамо" (Тбилиси) и Леонид Буряк ("Динамо" (Киев) после матча...
Леонид Буряк и Олег Блохин с клубными призами за сезон...
Достижения с «Динамо»: чемпион (1974, 1975, 1977, 1980, 1981) и обладатель Кубка СССР (1974, 1978, 1982), обладатель Кубка кубков и Суперкубка УЕФА (1975). Статистика в чемпионатах СССР: 377 матчей, 63 гола.
Еще один игрок с уникальной культурой паса, читавший игру, как открытую книгу. Буряк, возможно, у кого-то ассоциируется с другим номером – седьмым или девятым. Но ведь и «десятку», которая ему очень даже шла, приходилось носить. К примеру, в финальном матче Кубка кубков-1975, когда «Динамо» уничтожило венгерский «Ференцварош» – 3:0. Потом – в первом поединке за Суперкубок УЕФА с «Баварией». Нет, ну были же времена!..
Леонид Буряк с Кубком обладателей Кубков УЕФА (1975 год)
Леонід Буряк
Візитівка
Народився 1953 року. Заслужений майстер спорту (1975). Грав за команди «Чорноморець» (Одеса) — 1968—1972, «Динамо» (Київ) — 1972—1984, «Торпедо» (Москва) — 1985—1986, «Металіст» — 1987—1988, КТП, «Ван-Па» (Фінляндія) — 1988—1990 рр. Чемпіон СРСР — 1974, 1975, 1977, 1980, 1981 рр. Чотириразовий володар Кубка СРСР. Володар Кубка Кубків і Суперкубка УЄФА — 1975 р. У чемпіонатах країни провів 377 матчів (за «Динамо» — 305), забив 63 голи. За збірну СРСР — 47 матчів, забив 14 голів. Бронзовий призер Олімпіади — 1976 р.
Якось на початку 90-х авторові цих рядків довелося побувати на тренуванні аматорської журналістської команди, яке проводив Леонід Буряк. Після розминки він залишився на полі і, трохи пожонглювавши м’ячем, почав пробивати пенальті. Я стояв поруч і спостерігав, як раз за разом він «укладав» м’ячі в одну й ту саму «дев’ятку». Так поціляють видатні майстри-професіонали зі стрільби, вліплюючи всі кулі практично в одну точку мішені. У воротах стояв мій колега-журналіст, та якби навіть поставили найкращого голкіпера країни, ба, навіть світу, результат був би той самий. Це Буряк доводив неодноразово під час матчів різного ґатунку. Удар настільки натренований, «поставлений», що воротареві майже не залишалося шансів. І навіть якщо стати у той самий кут воріт, куди б’є Леонід, усе одно — не встигнеш і руки випростати... Не втримався, запитав:
— Це від Бога такий удар?
— Аби ж то... Після кожного тренування — по сто пенальті, аж поки не
доводиш до автоматизму. Потім інший прийом відпрацюєш, іще один... А сторонньому може здатися — все саме собою виходить, легко дається. У спорті нічого легкого не буває...
У Буряка, як і у Веремєєва, все виходило граціозно, невимушено: чи виконували каскади фінтів і складних прийомів, чи, наче й не глянувши, спрямовували «королівські» передачі, що розрізали захист суперників, — усе вони робили з посмішкою на вустах. Ніби це було легко, звично, буденно. І тільки той, хто сам хоч трохи встиг пограти, усвідомлював, скількох відер поту, яких наполегливих тренувань коштувала ота невимушена грація.
У житті Леоніда всякого бувало. І напівголодне дитинство, і перші уроки великої гри, засвоєні на одеських пляжах, і перші матчі — спочатку за «дубль», потім — за основний склад «Чорноморця». Знаний фахівець Сергій Йосипович Шапошников зумів розгледіти в цьому тендітному, зовні слабкому хлопцеві майбутнього гравця європейського класу.
Фізична підготовка завжди була його ахілесовою п’ятою. Коли він після розмови з Андрієм Бібою приїхав до Києва і вийшов уперше на динамівський газон, глядачі з нього мало не глузували. Поміж «накачаних» гравців оборони й середньої лінії Леонід виглядав майже карикатурно: тонкі руки й ноги, худа статура... Коли він приймав м’яча на груди, стадіон тривожно замовкав. «Ні, з цього гравця не буде, фізично не готовий», — таким був перший вердикт старожилів-уболівальників. Не витримавши самотнього життя у великому місті, життя, яке було таким не схожим на рідну Лузанівку в Одесі, Леонід... втікає з Києва! Сталося це напередодні нового, 1973 року. І якби хтось сказав йому в новорічну ніч, що за якихось два з половиною роки він стане володарем Кубка Кубків і Суперкубка УЄФА, він би першим і розсміявся. На шляху до визнання на нього чекало ще чимало перепон.
Наприкінці 1973-го «Динамо» очолили Валерій Лобановський і Олег Базилевич. Саме з Лобановським уболівальники часто порівнювали Буряка. Ні, не гру, — скоріше чисто зовні, манерою триматися на полі Буряк нагадував молодого Лобановського. Цікаво, що й метру, коли він грав, не до вподоби були фізична підготовка, різні вправи й тренування «фізики». Та Лобановський-тренер аж ніяк не нагадував Лобановського-гравця.
З Валерієм Васильовичем Буряка пов’язує дуже багато. Під його керівництвом Леонід став справжнім професіоналом, гравцем екстра-класу, про якого заговорили у Європі.
Сталося так, що на свій головний у житті турнір — чемпіонат світу-82 — Леонід Буряк підійшов у відмінній формі й повній психологічній готовності. Його по праву вважали лідером збірної СРСР, він довів це серією відмінних відбіркових матчів найвищого рівня. Словом, були всі підстави вважати, що й в Іспанії команда буде серед кращих.
Біда, як це почасти буває, прийшла несподівано й тоді, коли її ніхто не чекав. У матчі з харківським «Металістом» грубо зіграв С. Берников. Леонід іще «добігав» до перерви, а після — навіть не зміг самостійно вийти з роздягальні. Чемпіонат світу для нього закінчився, навіть не розпочавшись...
А два роки потому його «списали» і з «Динамо». Він, тільки-но відновившись, почав набирати форму, і саме тоді, наприкінці сезону, відбулася пам’ятна розмова з В. В. Лобановським, котрий, повернувшись з Еміратів, збирав команду. Ту, яка 1986-го знову виграла Кубок Кубків. Коса найшла на камінь: обидва погарячкували, дали волю емоціям, — і правим, як завжди, виявився тренер. Леонід почав збиратися до Москви. Його запрошували і в «Спартак», проте перехід до «народної» команди він для себе вважав зрадою й зупинився на «Торпедо».
Мало хто знає, що перед самим від’їздом вони зіштовхнулися з Лобановським віч-на-віч. «Ну, що ж, погарячкували, — сказав великий тренер, — вважаймо, що нічого не було. Отримуй форму — і на передсезонний збір!» — «Не можу, — відповів великий гравець. — Я хлопцям із «Торпедо» слово дав!»
І був кінець зими, і «Торпедо» приїхало до Києва, і вивів автозаводців їхній новий капітан — Леонід Буряк. Йому влаштували таку обструкцію, яку й до, і після цього я бачив лише один раз. Коли Луїш Фігу приїхав з «Реалом» до рідної Барселони. Леонід звичною ходою йшов до кута поля, аби виконати свій коронний удар, а в нього летіли десятки сніжків із кригою. Та й образ, і лайки було не злічити. Та то все було дріб’язком, не вартим уваги, бо Леонід Буряк того дня переграв увесь київський півзахист! Таких уроків на власному полі динамівцям іще не давав ніхто. Торпедівці виграли, і Буряка довелося евакуювати з роздягальні потайки...
Він виграв Кубок СРСР 1988-го у складі «Металіста», гідно завершивши футбольну кар’єру. А київські вболівальники, звичайно ж, вибачили йому той матч, і в їхній пам’яті він так і залишився улюбленцем назавжди. Льонею, котрий довгим точним пасом виводить Олега на ворота «Баварії» в Мюнхені того незабутнього 1975-го. Коли вони були молодими, сильними, неперевершеними...
Леонид Буряк после финала на Кубок СССР 1982 года.
Леонид Буряк неоднократно капитанствовал в Динамо.
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете голосовать в опросах
